Отримано 15.12.2025, Доопрацьовано 02.03.2026, Прийнято 09.04.2026 Опубліковано 10.04.2026
Актуальність дослідження полягає в потребі міждисциплінарного та компаративного осмислення пам’ятників Адаму Міцкевичу й Тарасові Шевченку як складової європейського монументального дискурсу ХІХ-ХХ століть. Метою був аналіз трансформації античної та християнської іконографії у зображенні творчого натхнення поета через монументи Адаму Міцкевичу у Львові (1904, А. Поппель), Парижі (1909-1929, А. Бурдель) та Одесі (2004, О. Князик). Застосовано іконографічний, іконологічний, культурно-історичний, семіотичний, компаративний, та художньо-стилістичний методи. Досліджено зв’язок образу поета з сакральною іконографією апостолів, святих і геніїв у мистецтві Ренесансу, бароко, класицизму та романтизму. Встановлено вплив античних і християнських традицій на архітектоніку монументів, зокрема символіку колони як Осі Світу та вівтаря як ідеї жертовності. У львівському монументі Адам Міцкевич постав посередником між земним і небесним; у Парижі – як пророк, що спирається на іконографію Апофеозу Риму й алегорію свободи; в Одесі – як образ внутрішнього натхнення, що відсилає до грецьких куросів. Композиції поєднали сакральні та світські мотиви, створюючи синтетичний образ поета. Виявлено типологічну спорідненість із пам’ятниками Тарасу Шевченку у Харкові (1935) та Львові (1992-1996), що підкреслило універсальність образу поета як духовного лідера. Результати розкрили новаторський підхід скульпторів до синтезу сакральних і світських образів, відображаючи зв’язок із європейськими традиціями. Дослідження корисне для мистецтвознавців, культурологів та дослідників взаємозв’язку літератури, скульптури й урбаністичного простору
Тарас Шевченко; монументальна скульптура; антична та християнська іконографія; символізм; творчий метод; інтертекст